Ось, нарешті, і збулася мрія найактивніших та найдосвідченіших вихованців станції юних туристів м. Умань – вони вперше в своєму житті здійснили справжній спортивний похід І категорії складності, і не десь у себе в області, а в найтуристичнішому регіоні нашої країни – Українських Карпатах. П’ятеро наших спортсменів: Білінський Михайло, Франчук Альона, Пічкур Діонісій, Романова Юлія та Власова Єлизавета йшли до втілення своєї мрії довго та наполегливо. Кожний з них має за плечима чималу теоретичну та практичну туристську підготовку: 3-5 років наполегливих занять у гуртках СЮТур м. Умань, вдалі виступи на змаганнях різних рангів (від призерів обласних змагань до участі у Чемпіонаті України зі спортивного туризму, орієнтування), щорічні ступеневі спортивні походи по рідній Черкащині тощо. Приєдналася до цієї когорти любителів активного відпочинку і колишня наша вихованка Марченко Ірина. Нарешті, після жорсткого відбору кандидатів, ретельної підготовки спорядження та продуктів, група сформована і готова пройтися мальовничими стежками рідних Українських Карпат. Маршрут походу також був обраний не випадково, адже керівник походу Дегтярьов Євген Володимирович та його заступник Кучеренко Віталій Анатолійович окрім випробовування фізичних можливостей та практичних навиків мали на меті познайомити своїх підопічних з наймальовничішими куточками рідної України, показати гори у всій своїй "красі"! Тож учасники походу мали змогу пройтися усіма двотисячниками Українських Карпат, які розташовані на Чорногорському масиві, здійснити сходження на найвищу вершину України – гору Говерлу, Свидовецького хребта – гору Близницю, помилуватися захопливими краєвидами високогірних озер льодовикового походження Несамовите, Апшинець, Догяска та познайомитися з особливостями місцевого менталітету і культури Закарпаття. А ще ідеєю походу було пронести із собою прапор України, який, побувавши на вершинах двох хребтів, "перенісши" всі радощі і випробування цієї мандрівки, одразу після походу в західному регіоні разом із частинкою душі кожного учасника та найвідвертішими побажаннями миру та спокою попрямує на схід нашої держави в зону АТО, де зараз перебуває Франчук Ігор – батько однієї із учасниць походу Альони.

Отож, речі спаковані, настрій бойовий і ввечері 21 липня 2015 року група з автовокзалу нашого міста вирушає в омріяну подорож. Автобусом до Христинівки, потім ніч у потязі Черкаси-Львів – і ось воно – величне місто Лева. Незабутня екскурсія старим Львовом, аромати кави та шоколаду, маленькі дрібнички на згадку – і далі в дорогу – потягом до Ворохти, оточеного горами та туманами. Фото на згадку біля 130 метрового кам’яного арочного залізничного мосту-віадуку австрійських часів, швиденько на автобус до села Ільці, де закінчувалася екскурсійна частина маршруту і починалася спортивна. Спочатку йшли десь близько 13 кілометрів вздовж русла річки Чорний Черемош через села Ільці, Красник та милувалися краєвидами, а гори наступали все ближче і ближче. І ось село Дземброня, а там все почалося… затяжний крутий підйом і… вгору, вгору, вгору. Йшов хто як міг: хто біг попереду, хто плентався позаду, але для всіх він запам’ятається як перше справжнє випробування на силу волі та стійкість характеру. Надвечір "додерлися" до полонини Смотрич, де була запланована ночівля. Потріскування вогнища, аромат вечері і незабутній смак карпатського сиру, купленого поруч у вівчарів, залишили позаду всі негаразди першого "набору висоти". Другий день спортивної частини походу приніс масу вражень від місцевих краєвидів, адже маршрут пролягав крізь "казковий" ліс, де стежка встелена камінням, порослого густим мохом, каскади Дзембронських водоспадів. Після численних підйомів група опинилася на горі Вухатий Камінь, яка всіяна величезними скелястими брилами та численними розсипами дрібного каміння. Ці скелі ніби сторожові велетні, які вже сотні років охороняють вхід на хребет. Невеличкий перекус, фото на згадку і вперед до місця ночівлі нижче сідловини між горою Смотрич та Чорногорським хребтом. Облаштувавши табір пішли до однієї з найвищих вершин Чорногори – гори Піп Іван, де розташована найвисокогірніша українська споруда – залишки величезної кам’яної польської астрономічної та метеорологічної обсерваторії.

25 липня група піднялася на Чорногірський хребет – небачена краса – з одного боку в хмарах ховається Білий Слон (г. Піп Іван), а в іншій стороні – як на розпростертій долоні можна побачити весь Чорногірський хребет, аж до силуетів на горизонті – Говерли і Петроса. І почалося… підйоми-спуски, хмари-сонце і невимовні захоплення від краси оточуючої природи. Здолавши 8 вершин Чорногірського хребта, висотою від 1882 м до 2038 м, під вечір опинилися біля підніжжя найвищої вершини України – гори Говерли, і тільки густі хмари на настирливий дощ не дозволили групі цього дня піднятися на неї. Лише зранку наступного дня здійснилася найзаповітніша мрія юних учасників походу – вони, нарешті, здолали найвищу висоту нашої держави і в якусь мить опинилися вище хмар, де не літають, навіть, птахи. Говерла, як завжди, вражає своєю унікальністю і значимістю та приголомшує занедбаністю і захаращеністю. Кілька фото на пам’ять, пару дзвінків рідним та друзям – і вперед до трохи нижчої, але не менш захопливої вершини Чорногори – гори Петрос. Здавалося – чергова висота, але … підйом. Його запам’ятають всі назавжди: єдина вузенька стежка веде стрімко вгору глибокими та вузькими рівчаками. Природні "східці" від каменя до каменя часом сягають метра. Інколи силуети губилися в хмарах. Та опираючись поривчастому вітру все-таки дісталися вершини Петроса, звідки видно і Говерлу, і Чорногірський, і Свидовецький хребти. Спускалися із Петроса у сторону села Кваси: помокли трохи під дощем, бродили незнайомими стежками і під вечір припленталися до місця запланованої стоянки. Боліли ноги, спини, руки, а душа співала – позаду перша частина маршруту Чорногорою, і після днювання – вперед до Свидовця.

28 липня – знову набір висоти по стежці вздовж річки Тростянець і через полонину Пересліп піднялися до найвищої вершини хребта – гори Близниці. Ночівля на полонині Урда. А далі – неймовірної краси льодовикове озеро Догяска, оточене вершинами гір. І знову: спуски і підйоми – вершини гір Трояска, Татарука. А потім вже весь час донизу – шалено крутий спуск по кам’яній стежці до полонини Ріпта і через перевал Околе до річки Чорна Тиса, вздовж якої 30 липня спустилися до кінцевого пункту нашого маршруту – селища Ясіня.

Закінчилися наші мандри, блукання, сподівання, лишився день і на турбазі "Едельвейс" усі ділилися враженнями, таємницями та страхами. Усе позаду – 140 кілометрів пішки, вершини гір і хмари під ногами, надійне плече товариша і кляті мозолі. Попереду – буденне життя, куди привезе нас потяг і… сподівання на наступне літо повернутися сюди – в гостинний край Українських Карпат – і знову в гори, в гори, в гори на зустріч своїй мрії.